Я з роду чумацького, але батькові моєму довелося вже чумакувати з торбою по наймах... За рід свій чумацький я згадав лише тоді, коли читав "Чумаки" Максима Рильського: Ходив чумак до голубого Дону, Де давній предок умочив шолом, Суху тараню, жовту і солону, Возив, помахуючи батіжком...
Ви хто такий? - запитав старшина мiлiцiї у голови, що лежала на столi. - Iнопланетянин, - ввiчливо вiдповiла голова. - Як Ви, може, чули чи бачили по так званому телебаченню, я прибув на Землю мiсяць тому з Сузiр'я Гончих Псiв. З офiцiйним дружнiм вiзитом. - Не чув. Документи є...
У кiмнатi перед телевiзором "КВН" зiбралася уся Родина та усi сусiди. Розсiвшися у кiлька рядiв, дивилися "Долю барабанщика". Коли фiльм скiнчився, серйозна дiвчина з великими бантами з першого ряду невдоволено спитала: - Мамо, а чом в нас так мало дитячих фiльмiв про ворогiв народу? Хай би було бiльше! Мати не насмiлилася нi вiдповiсти, анi навiть зiтхнути...
Гора готувалася народити. Пологи були надзвичайно важкими. Гора набундючувалась, важко дихала та плювалася в повiтря смердючою сiркою, розпеченим камiнням та лавою. "От, дивiться, шановнi, як менi важко!" - гордовито зверталась вона до сiрого людського натовпу бiля свого пiднiжжя. Та що до того юрбi! Юрба - вона i в Африцi юрба, i навiть в Антарктидi. Людоньки завше занепокоєнi...
Невблаганна доля розчавила щасливе життя Степана Раковича - колишнього сердюка гетьмана Мазепи. Здавалось, вихід єдиний: накласти на себе руки... Та в мить найбільшого відчаю прийшло розуміння: спокій прийде, лише коли він помститься не окремим дрібним ворогам, а найсильнішій людині в Російській імперії - самому Петру Великому! Але як вигнанцю дістатись до нього, як здійснити...
Комментарии