Ну, так що там цікавого? Чоловік, що сидів за комп'ютером, здригнувся, й різко повернув голову. А, це ти... На когось чекав? Та ні, ні на кого. Просто замислився. Над чим жеж це? Розуміеш, - він кивнув на дисплей. - Тут вельми цікава ідея... На дисплеі, як завжди, світились рядки якоісь програми. Яка ж, цікаво? З приводу вірусів.
Ну, так що там цікавого?
Чоловік, що сидів за комп'ютером, здригнувся, й різко повернув голову.
А, це ти...
На когось чекав?
Та ні, ні на кого. Просто замислився.
Над чим жеж це?
Розуміеш, - він кивнув на дисплей. - Тут вельми цікава ідея... На дисплеі, як завжди, світились рядки якоісь програми.
Яка ж, цікаво?
З приводу вірусів.
Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2012. — 624 с. Багато скарбів ховають землі та води України, але трапився серед них один такий, що буквально сколихнув усю спільноту «чорних археологів». Ніхто достеменно не знав, що воно, але навіть чуток вистачило для того, щоб одночасно кілька зграй кинулися на пошуки загадкового скарбу – й суходолом, й вниз по Дніпру. Справжні бої...
А почалось все чудово, аж занадто. Компанія була невелика, але тепла й дружна, й стіл був на висоті, й хазяйка показала всю свою неабияку майстерність, а гості вміли відповідно цінити такі речі. Вино лилось, дещо міцніше теж не марнувалось, а винуватцю свята вже набажали стільки, що вистачило б й на таку саму компанію, й до того ж він був певен цього - цілком щиро. Хтось щось,...
Я взагалі не розумію, чому ти зацікавився мною, — сказала зненацька дівчина. — Я ж бо зовсім негарна.
Це вже не цікаво. Чомусь усі — окрім, можливо, зовсім ідеальних красунь — знаходять у собі якусь дрібненьку ваду й весь час самі собі вбивають в голову всякі дурниці. Втім, цілком можливо, що ідеальні красуні компенсують це якось інакше, а можливо, в них згідно закону...
Вся ця історія скінчилась ( сподіваюсь - скінчилась ) досить давно, й згадати зараз деталі практично неможливо, та й не дуже хочеться мені це робити. Біс його зна, навіщо я взагалі це згадую. Ніколи не відчував себе мазохістом, аж ось - підкидаю сам собі неприємні спогади. Навіщо ? Гм...
Ту дівку я зняв в барі, в центрі міста й признатися, власне й не сподіваючись на успіх -...
Полювання не вдалось. Мисливець повернувся злий, голодний й перемазаний в якусь смердючу багнюку. Ані шматку якогось харчу не лишилось, й вся Родина могла хіба що підперезатись міцніше. Сонце сідало, старий з двома онуками все ближче присувались до невеликої пересувної пічки; жінки засіли, як завжди, трохи далі й неголосно сперечались за якесь шмаття, а мисливець мовчки,...
Фантастичний роман. Вони зустрілися, вони просто не могли не зустрітись. Це сталося на вокзалі. Як завжди, юрмилась черга, стояв гамір й одурілі від спеки та шуму люди настирливо проштовхувались до каси. Він - хлопець років за двадцять, високий, м’язистий, - стояв ближче до заскленого віконечка. Вона - непримітна з першого погляду білява дівчина, гарненька, струнка, трохи...
Якби !..
Саме через отаке “якби” я й сиджу зараз в роздумах над одним з найголовнішим питанням свого життя, прекрасно знаючи, що незалежно від прийнятого рішення не зміниться нічого. Анічогісінько. Хіба що на душі полегшає. А може й поважчає.
Якби я не зустрів ту дівку... колишнє своє “перше кохання”. Ну , зустрів - то й зустрів, кивнув - “добрий день”, мовляв - й пішов...
Розум вперто змагався з власною свідомістю, мозок старався хоч на мить затримати блаженний стан безпам’ятства, тваринної насолоди бездумним існуванням, але ego перемагало, наново підкоряло неслухняне тіло й врешті решт неймовірним зусиллям примусило неслухняні м’язи підняти повіки. Світло! Яскраве, сліпуче, жорстоке світло вдарило в очі, змело все на своему шляху, приголомшило...
Фільм скінчився - згасли очі розчавленого пресом робота-вбивці, засланого з майбутнього століття: зашито до чорного мішка Джона Різа рятівника Сари Коннор - матері майбутнього вождя всього людства в боротьбі проти роботів; сфотографовано Сару в автомобілі - ця фотокартка через півстоліття й потрапить до Різа - спалахнуло світло й потік людей, серед якого переважали підлітки та...
День виявився на диво світлим і сонячним. Діамантовими спалахами сяяли зайчики на снігу, ялини, прикрашені просто-таки палаючими спалахами, здавалось, також піддалися святковому настрою, й навіть вітер не кусав за щоки, як звичайно, а лише лагіджно й ніжно пощипував. В лісі було світло й тихо, лише де-не-де попід снігом шаруділи лісові миші.
Щось голосно тріснуло позаду....
Двері шлюзу зачинялись з приглушеним гуркотом.
“Наче кришка домовини” - подумала людина в скафандрі. Власне, офіційно та штука називалася захисним костюмом якоїсь-там категорії - але, звісно, в лабораторії її називали не інакше, як одороблом - трохи презирливо й прилюдно - й скафандром, з мало не побожними інтонаціями - наодинці.
Особливо шанобливе ставлення до того костюма...
Комментарии