Роменець В.А. Історія психології XX століття

Київ: Либідь, 1998. — 894 с.У навчальному посібнику в широкому культурно-історичному контекстi представлено рух світової психологічної думки у XX століттi. Історія психологiї цього складного й суперечливого періоду постає у послідовному висвітленнi наукових напрямів, шкіл, а головне — особистостей, котрi зумовили вибудову чимдалi довершенішого знання про людину та її внутрішній світ.
Для студентів вищих закладів освіти, якi навчаються за спеціальністю "Психологія", а також усіх, хто цікавиться проблемами історичного поступу психологічної науки.Володимир Андрійович Роменець (1926—1998): життя як вчинок і подія (В.О.Татенко. Т.М. Титаренко).
Вступ. Вчинок як осередок історичного поступу психологічної науки.
Культурологічний підхід у тлумаченні історії психології.
Ситуативний рівень у становленні психологічних знань.
Конфліктна ситуація як принцип тлумачення психологічних знань у Стародавньому світі.
Колізійна ситуація і формування психологічних знань.
Мотиваційний рівень періодизації.
Учинкова дія та післядія як історико-психологічний принцип.
Культурно-історичиа функція післядії у психології.
Історична психологія Xx століггя.
Післядія (рефлексія) як реакція на вчинкову дію та формування смисложитічвих настановлень (інтеріоризація—катарсис—переображення).
Рефлексивність і вчинковий канон.
Загальна структура післядії (рефлексії).Методологія рефлексивності в історії психології xx століття.
Феноменологічна психологія на грунті методологічного антипсихологізму. Інтенція та життєвий світ людини. Е.Гуссерль (1859—1938).
Екзистенція як спосіб, ціль і зміст буття людини. Екзистенціалізм та його світоглядні настановлення. М.Гайдеггер (1889—1976).
Конфлікт сучасної культури. Г.Зіммсль (1858—1918).
Символіка духу і психологічна система. "Образ" і "річ". Е.Кассірер (1874—1945).
Критичні дослідження в галузі логіки наук про культуру. "Дзеркало часу". М.Вебер (1864—1920).
Філософія культури і трансцендентальний ідеалізм. В.Віндельбанд (1848—1915).
Науки про природу і науки про культуру. Всезагальні цінності та автономія історичного пізнання. Г.Ріккерт (1863—1936).
Вчинкові засади рефлексивності: універсальність та відповідальність буття. М.М.Бахтін (1895—1975).
Психіка як "внутрі—буття". Людина — вчинок — світ. Сл.Рубінштейн (1898—1960).
Бібліографія.Природничі спрямування у психологи. Принципи інтеріоризації та екстеріоризації.
Екстеріоризація психічного: конституційна статика й динаміка вчинкової дії. Тілесний образ людини та характер її поведінки.
Вчення про конституції та діатези. О.О Богомолець (1881 —1946).
Будова тіла і характер людини. Е.Кречмер (1888 —1964).
Типологія людини. В.Шелдон.
Факторний аналіз будови тіла у зв'язку з психічними особливостями людини. Дж.Таннер.
Історіографічне порівняння типологій будови тіла. Р.Кнуссман.
Інтеріоризація вчинкової дії: від зовнішньої структури до внутрішньої. Ідея рефлексу як повернення до вихідної точки поведінки.
Ідея сигналу в поведінкозпавстві. Поведінка як вища нервова діяльність і "муки свідомості". І.П.Павлов (1849—1936).
Рефлексологічна теорія психіки та ідея індивідуації В.М.Бехтерев (1857—1927).
Розвиток ідеї цілісності в рефлексологічному дослідженні організму людини. В.П.Протопопов.
Рефлексологічне вчення про колектив. О.С.Залужиий.
Рефлексологічні ідеї біологічної та соціальної зумовленості людської поведінки. І.П.Соколянський.
Спроби введення суб'г ктивно-психічного моменту як предмета рефлексологічного дослідження: еклектизм та синтез.
Реактологія: реакція як вихідна ланка поведінки. К.М.Корнілов (1879—1957).
Ідея рефлекторного кільця і функціональні механізми поведінки. М.О.Бернштейн (1896—1966).
Теорія функціональних систем. П.К.Анохін (1898 —1974).
Інтеріоризація вчинкової дії: поведінка під знаком стимулу. Біхевіоризм.
Стимул і реакція: класичний біхевіорізм Дж.Вотсона(1878 —1958).
Необіхевіоризм: спроба подолати прямолінійність біхевіоризму класичного.
"Цілеспрямований" біхевіоризм і "проміжні перемінні" замість психічного. Е.Толмен( 1886—1959).
Оперантна поведінка на грунті її досягнень.Б.Скіннер (1904 —1990).
Біхевіоризм — безвихідне спрямування психології.
Розділ Із. Інтеріоризація вчинкової дії: гештальтпсихологія та інтеріоризація стимулу на базі його значення.
Принципи гештальтпсихології. В.Келер (1887 — 1967). К.Коффка( 1886—1941).
Дослідження продуктивного мислення. М.Вертгаймер (1880—1943).
Поведінка як функція особистісних факторів і факторів оточення. Психологічна "теорія поля" і вектор інтеріоризації.
Клевін (1890—1947).
Ейдетичний напрям у психології. Е.Йєнш.Кібернетичний напрям у психології та суб'єктивістський відступ біхевіоризму.
Кібернетика як феномен культури.
Пропедевтика кібернетизму в психології: "розумний робот" Н.Віпер.
Дзеркальна інтеріоризація на основі адаптивної поведінки.
Логіко-кібсриетичний напрям у психології. В. Ешбі.
"Мови'' мозку, поведінки і свідомості. К.Пріорам.Ідея когнітивної компенсації у поведінкознавстві: когнітивна психологія.
Відродження когнітивного аспекту психічного.
Механізми інтеріоризації в когнітивній психології. Дж.Пбсонта інші.
Теорія когнітивного дисонансу. Л.Фестіигер.Інтеріоризація як рух від дії до думки.
Операціональпа теорія інтелекту. Ж.Піаже (1896—1980).
Післядія як нова форма буття Індивіда. А.Валлон (1879—1962).
Думка і дія. С.Гемпшир.
Відношення розуму, "Я" і суспільства. Дж.Мід (1863—1931).
Структура й типи людської особистості. Г.Айзепк, Р.Кеттел.
Етапи інтеріоризації та культура знака. Л.С.Виготський (1896—1934).
Інтеріоризація у світлі теорії системної локалізації вищих психічнихфункцій людини. О.Р.Лурія(1902— 1975).
Настановчий смисл психічного як результат інтеріоризації. Д.М.Узнадзе (1886—1950).
Теорія провідної діяльності та розвиток психіки. О.М.Леонтьев (1903—1979).
Теорія поетапного формування розумових дій. П.Я.Гальпсрін (1902—1988).
Психологія в ''новому синтетичному людинознавстві". Людина як суб'єкт діяльності. Б.1 .Ананьев (1907— 1971).Кінець ідеї інтеріоризації. Психологія, ідеологія, культура.
Психологія в Україні та українська культура XX століття.
Культурно-гуманістична психологія в Україні.
Психологія у власних межах. Роль суб'єктивності у провідній діяльності. Г.С.Костюк (1899-1982).Натуральне й соціальне у психіці людини: конфлікт між свідомим і несвідомим у психоаналітичному тлумаченні.
Психоаналіз як аналіз несвідомого післядії. Психоаналіз та суміжні напрями психології.
Ерос і Танатос в їх протиставленні культурі. Катарсис як сублімація та перехід несвідомого у свідоме. 3.Фрейд (1856-1939).
Механізм індивідуалізації психічного. Компенсаційна форма катарсису. А.Адлер (1870—1937).
Колективне несвідоме та його архетипи. Аналітична психологія К.Г. Юнга (1875—1961).Егопсихологія. Захисні механізми на службі катарсису в подоланні страху смерті. А.Фрейд (1895— 1982).Новий психоаналіз: зміщення акценту з природного на соціальне.
Лнтерперсональна теорія катарсису. Г. Саллівен (1892— 1949).
Конкуренція та порочне коло людської культури. Ілюзія катарсису в боротьбі за існування. К.Горні (1885 — 1952).
Коментар до одкровення Великого Інквізитора. Катарсис як "втеча від свободи". Е.Фромм (1900— 1980).Новітні форми та ідеї психоаналізу.
Психоаналіз вогню і фантазії. Сублімація у творчості та катарсис. Г.Башляр (1884—1962).
Структурний психоаналіз. "Феноменологія духу" Гегеля у світлі лібідозних потягів. Ж.Лакан (1901—1981).
Ерос і цивілізація. Феномен одновимірної людини в ідеології розвиненого індустріального суспільства. Г.Маркузе (1898—1979).Тріумф і крах психоаналізу. Дослідження з історії психоаналізу.
Фрейд: життя для нашого часу. П. Гай.Сто років психоаналізу: здобутки та перспективи. А.Грюнбаум.
Фрейдизм в Україні.Психоаналіз і західна філософія Xx століття.
Герменевтика і психоаналіз: конфлікт інтерпретацій. Г1.Рікер(нар. 1913).
Психосинтез: від душевної кризи до вищого "Я". Р.Ассаджолі (1888—1974).
Популярний психосинтез: ким ми можемо бути? П.Феруччі.
Бібліографія.Людська психіка в її суб'єктивний самодостатності: гуманістичне висвітлення.
Самопізнання особистості у здійсненні та нездійсненні катарсису.
Особистість як настановлення на післядію та як логічний осередок психологічної системи.
Гуманістична психологія.
Відкриття людини в гуманістичній психології. Ф.Северин.
Особистість як єдність багатоманітного. Персоналізм В.Штерна (1871—1938).
Соціальний атом та психодрама. Дж.Морено (1892—1974).
Персонологія без особистості. Г.Маррей.
Психологічна теорія драми та реальна трагедія її автора. Жтіолітцер (1903—1942).
Психологія особистості. Клієнтцентрована терапія К.Роджерса (1902—1987).
Гештальттерапія та її джерела: екзистенціалізм і феноменологія. Ф.Перлз.
Трансакційний аналіз. Е.Берн, Т.Харріс.Екстаз і творчість.
Осьовий час історичної творчості та подолання історії. К.Ясперс( 1883—1969).
Людина в історичному діянні. А.Тойнбі (1889—1975).
Самопізнання на грунті вчинкової поведінки. Структуралізм у психології.
Психологія в межах структурної антропології. К.Лсві-Стросс.
Постмодернізм, постструктуалізм і психологічні новації.Екстатичний смисл самопізнання і смисл життя на грунті вчинкової поведінки.
Смисл життя як психологічна проблема та життєва стратегія особистості.
Пошук людиною смислу і логотерапія у світогляді ''трагічного оптимізму" В.Франкл (нар. 1905).
Психологічний стан абсурду: розум і світ підтримують один одного, але не здатні об'єднатися. А.Камю (1913—1960).
Смисл життя і життя, відповідне смислу. Стрес без дистресу. Г.Сельс(1907—1982).
Людина, що грає. Й.Гейзінга (1872—1945).
Благоговіння перед життям,А.Швейцер (1875—1965).
"Декларація" психолога. "Бліді коні Апокаліпсису". Ст.Цвейг (1881—1942).
Від смислу вчинку і життя до його стратегії. К.О.Абульханова-Славська.Екстатичний смисл творчості: піднесення до вищого рівня буття у стані натхнення.
Харківська школа. "Питання теорії та психології творчості".
Психологія творчості: від інтуїтивізму до гуманістичної традиції.
Психологія творчості: від інтелектуалізму до біологізації.
Творчість та фактори, що сприяють її зростанню. Е.Торранс.
Риси творчості. Дж.Гілфорд.
Біологічні корені творчості. Г.Гутман.
Зв'язок теоретичного і практичного інтелекту в психології творчості. О.Я.Пономарьовта інші.
Теорія бісоціаціїу психології творчості. А.Кестлер (1905—1983).
Творчий шлях людини. Р.Роллан (1866—1944).Екстатичний смисл еротизму.
Гормічна психологія В.Мак-Доугалла (1871—1938).
Психологія "другої та першої статі". Моє буття у зв'язку з буттям іншого. С.деБовуар( 1908—1986).
Суб'єктивніть та її самопізнання на тлі цивілізації: божевілля і сексуальність. Герменевтика суб'єкта. М фу ко (1926—1984).
Протилежність та єдність Сада и Захер-Мазоха. Ідея безконечності. Ж.Дельоз(нар.і925).
Бібліографія.Переображення психіки людини: стихія об'єктивної інанентності та пошуку вчинкової опори буття.
Психософія вчинку — сходинки екстатичного буття.
Вчинок як прафеномен. Праструктура вчинку.
Вчинок і світ людини.
Вчинок як минуще.
Софійність учинку: вищі цінності й суєта.
Вчинок як основний пізнавальний осередок системи та історії психології.
Психологія у світлі вчинково-ситуаційних відношень. Т.Томашевський та інші.
Досвід систематизації психологічних знань. Психологія Фзімбардо.
Психологія серед інших наук.
Що роблять психологи?
Задачі (цілі) психології.
Соціальне значення психологічного дослідження.
Уявлення про психічну природу людини.Паралогізми наукового пізнання психіки та вихід до нового психологічного мислення.
Психіка і світ.
Психіка й мозок.
Активність психічного: проблема творчості й самотворемня.
Бібліографія.Канонічна психологія — Перехід від xx до xxi століття у психологічному думанні.
Сцієнтизм і гуманістичні спрямування психології. Канонічна психологія як їхній підсумок, синтез і заперечення.
Постання канонічної психології в історіогепезі науки.Система канонічної психології.
Витоки канонічної психології.
Структура канону.
Від нравчинку до канону.
Канонічні форми психічного та психічних феноменів.Психологія та ідеологія: взаємна неприязнь чи плідність взаємодії?
Ідеологія в структурі вчинкового осередку психологічної системи.
Загальнолюдське, класове та індивідуальне в ідеології як психологічна проблема. О.М.Раєвський( 1881 — 1971).
Смисл життя як провідна проблема ідеології. Смисл житія та "світове безглуздя". "Світогляду фарбах*'. С.Трубсцькой (1863 — 1920).
Смисл життя у його всеосяжній повноті. Підхід до єдності універсального та унікального. С.Л.Франк (1877— 1950).
Ідеологія у психології.Історико-психологічні дослідження Xx століття: містерія пошуків, знахідок, сподівань.
С.Л.Рубінштейн: проблеми історії психології та вчипковий осередок психологічної системи.
Л.С.Виготський: відкритгя у психології, його перетворення в пояснювальний принцип психологічної системи та історичний рух психологічної думки.
Г.С.Косткж: історія психології та історія людської культури у зв'язку з пояснювальним принципом детермінізму.
Г.Мерфі: поняттєві контроверсії чи поступальний рух історико-психологічної думки?
Е.Борінг: інсайт генія; Zeitgeist і наукова творчість у поступі експериментальної психології.
Р.Вотсои: великі постаті, що сприяють поступальному рухові психології.
Л.Виготський, С.Геллерштейн, Б.Фінгерт, М.Ширвіндт: основні напрями психології під знаком ідеології.
Р.Вудвортс: історія психології як грунт для взаєморозуміння і творчого використання чужих ідей.
М.Маркс: принципові засади та спеціальні проблеми характеру і типів психологічних досліджень.
П.Капретта: між Сциллою "емпіризму" та Харибдою "опозиції".
А.В.Петровський: перший досвід монографічного дослідження історії радянської психології.
М.С.Роговін: сцієнтизм періодизації історико-психологічної думки.
А.Робек і Т.К'єрнан: проста наочність як творча взаємодія ілюстрації з текстом в історико-психологічній літературі.
Д.Клейн: суттєвий перетин психології з філософією та іншими науками.
і непереборний пошук усе тих же метафізично тлумачених контроверсій.
Ю.П'єтер: історична доля людства залежить від рівня психологічного знання та його належного використання.
В.Шевчук: "ідеалістична блокада" розвитку психології з позицій прихильника діалектичного матеріалізму.
Л.О.Смирнов: історія психології як рушійна сила цієї науки.
Е.Сютіч і М. Віч: гуманістична психологія, її критерії та безконечний поклик.
М.Вертгаймер: історія психології — могутнє знаряддя самопізнання вченого та відкриття скарбів минулого.
Р.Ландіи: теорії й системи психології та їхні історичні "антецеденти".
А.М.Ждан: періодизація становлення психологічних знань — провідна засада історії психології.
М.Ганг: автор праць про сексуальну поведінку вдасться до історико-психологічної розвідки.
Ф.ГІаро і М.Рішель: історико-психологічний та методологічний вступ до викладу системи психологічних знань.
Мл.Ярошевсіжий: "історична рефлексія" у збагненні поступу психологічних знань.